Валерій Лунченко: «Прийшов час реформувати і систему спорту в Україні»
24.07.17 254 5.0 0
Лунченко Валерій, Комітет жіночого футболу, Народний депутат, Голова комітету
Ніколи не був байдужим до тематики фізичної культури і спорту в нашій державі.
І зараз, коли впритул долучився до розвитку одного з молодих напрямків спортивного руху – жіночого футболу, моя увага до української спортивної системи, наявних проблем та пошуку шляхів їх подолання неухильно посилюється.

Україна в сучасному періоді переживає значні труднощі політичного і економічного характеру, веде війну на сході, одночасно розпочала і здійснює реформування в багатьох сферах суспільного життя. Чи варто в цих умовах піднімати питання спорту? На мій погляд безумовно необхідно. Адже ми обрали демократичной напрямок розвитку, шлях інтеграції в європейську спільноту, і в цьому русі спорт відіграє суттєву роль.

З теоретичного боку спорт визначається як змагальна діяльність, організована за правилами чесного суперництва. А як відомо, основою демократії як раз і є конкуренція за правилами.Тому спорт несе в собі потенціал побудови громадянського суспільства, горизонтальних суспільних взаємозв’язків. Фізкультура і спорт є важливим інструментом зміцнення здоров’я нації. Масове залучення людей до занять спортом напряму сприяє значному підвищенню якості життя в різних аспектах і є одним із засобів досягнення благополуччя. В тому числі: фізичного, психічного, соціального і культурного. Цей процес супроводжується створенням нових робочих місць, розвитком туризму, тобто має різноплановий економічний ефект, А також напряму сприяє зростанню здорового, творчо активного покоління громадян, що завдяки спорту навчається творити і конкурувати за правилами.

Розмірковуючи про спорт, слід розрізняти спорт вищих досягнень і масовий спорт. Обидва напрямки мають важливе державне значення, при цьому важко віддати пріоритет кожному з них. Напевно, і не потрібно. Держава повинна дбати про них комплексно, оскільки масовий спорт супроводжується потужним оздоровчим ефектом, і паралельно відбувається відбір обдарованих і талановитих спортсменів, які бажають і здатні конкурувати на загальнодержавному, європейському і світовому рівнях. А це вже ознака високого престижу нації, зміцнення авторитету країни на міжнародній арені, завдяки видатним спортивним особистостям, їх успіхам і досягненням.

Коли українські спортсмени встають на п’єдистали великих міжнародних змагань і турнірів, піднімається наш прапор і лунає гімн, думаю, не знайдеться таких, хто не відчуває гордість за свою країну, не отримає потужний заряд позитивних емоцій і натхнення.

Незважаючи на труднощі, держава намагається покращити фінансування спортивної галузі. На 2017 рік через держбюджет, місцеві бюджети та інші джерела на розвиток фізичної культури і спорту планується спрямувати майже 6 млрд. грн коштів. Бюджет Міністерства молоді та спорту становитиме понад 2 млрд грн, з них більш як 1 млрд призначено наспорт вищих досягнень. В цілому ж, спортивний фінансовий оборот України, як випливає з преси, оцінюється у 7-8 млрд. грн.

Однак, при такому цілком пристойному розмірі коштів, з ким би не повів мову, усі незадоволені і дорікають, що нічого не рухається, не розвивається. Спостерігаємо падіння досягнень професійних спортсменів.

За статистикою до занять спортом в Україні залучено менше 14% населення, за рівнем здоров’я країна посідає 99-те , а за тривалістю життя 150-те місце у світі.

Схоже, що відповідь щодо причин цього слід шукати не в кількості грошей, а в застарілості спортивної системи в країні, яка збереглася ще з радянських часів, коли усіма питаннями розвитку фізичної культури і спорту керує держава в особі функціонерів, багато з яких, як виявляється з часом, не є достатньо компетентними та професійними. А часто і взагалі – недобросовісними і злодійкуватими.

Сьогодні серед учасників процесу – державою, федераціями з видів спорту, органами місцевого самоврядування, спортивними товариствами і клубами, спонсорами і меценатами, батьками, спортивними працівниками в навчальних закладах, силових структурах тощо немає ефективної взаємодії. Незрозуміло, хто за що відповідає, як утримувати об’єкти інфраструктури, чим заохочувати меценатство і спонсорство, законодавство по яким відсутнє. Батьки стикаються з постійними поборами, оскільки спортивні школи та клуби не можуть забезпечувати дітей усім необхідним. Тренери потерпають від низької заробітньої плати і взагалі шукають роботу в інших країнах. Професійні спортсмени не впевнені у своєму майбутньому і також часто залишають країну.

Всі ці проблеми спостерігаємо і в нашому Закарпатському краї. Намагаємось з колегами допомагати, як можемо, нашим видатним землякам, в тому числі забезпечувати участь у міжнародних і всеукраїнських змаганнях. Наприклад, таким, як Микола Братасюк – чемпіон світу і Європи з шидокан карате. Цей вид спорту, як і багато інших, не є олімпійським, тому з боку офіційних спортивних інстанцій взагалі позбавлений належної уваги і підтримки.

Прийшов час реформувати і систему спорту в Україні. Тим більше, що ця реформа, на відміну від багатьох інших, не потребує великих коштів і не розтягнеться на багато років.

Для цього потрібні політична воля та відповідальні люди. А далі – серйозна організація процесу. Сподіваюся, що це в нашій країні цілком реально здійснити.

Валерій Лунченко, mukachevo.today


Теги:Асоціація, ФФУ

Інші новини:
Новини з TWITTER:
Коментарі
avatar