Таміла Хіміч: «Те, що ФК Легенда-ШВСМ вже не існує - це звичайно удар!»

12.07.18  547
женская сборная, женский футбол Украина, Асоціація футболу, жіноча національна збірна, село Білорічиця, Химич Тамила, ФК Минск, Хіміч Таміла, Чернигов, Легенда-ШВСМ, ЖФК, жінки футбол
Фото Павла Кубанова
Від автора сайту Прилуччина спортивна: Якось пізно ввечері, 12 червня, повертаючись із роботи, отримав повідомлення від свого земляка Олега Якуня, що "саме зараз у Львові відбувається гра жіночої збірної України з футболу проти збірної Швеції, і в складі нашої команди грає один із лідерів збірної Таміла Хіміч, яка родом із Манжосівки”. Так як перебував у дорозі, то подивитися ту цікаву гру не зміг (до речі, сам матч закінчився сенсаційною перемогою збірної України із рахунком 1:0 завдяки голу Дарини Апанащенко ще в першому таймі), але пропустити мимо вух той факт, що наша землячка грає у складі збірної України, я не міг. Таміла витримала цілу серію моїх запитань, на які давала щирі і доволі розгорнуті відповіді.

– Таміла, давайте знайомитися. Розкажіть нашим читачам трішки про себе…
– Хіміч Таміла Миколаївна, народилася 13 вересня 1994 року у селі Білорічиця Прилуцького району Чернігівської області. Коли мені було 6 років, ми переїхали у село Дідівці, там і розпочалися мої перші кроки у спортивній кар’єрі.

– Уточню – Ви переїхали саме в Дідівці чи все ж у Манжосівку?
– У Дідівці, а в Манжосівці я ходила у школу.

– І з чого ж усе розпочиналося? З походу до школи, уроків фізкультури, можливо записалися в ДЮСШ?
– Все розпочалося з того, що у нас у школі були тренування з легкої атлетики, і якось в один день мені захотілося потренуватися, "спробувати” так би мовити. Ось так поступово я тренувалася-тренувалася, мені це подобалося, про футбол я навіть тоді і не думала, хоча іноді ми на тренуваннях грали у футбол, але це було як просто "попинати” м’яча, ось і все. Уже згодом, через деякий час, я почала брати участь у змаганнях з легкої атлетики на район, на область, на Україну, всі мої думки були тоді лише про легку атлетику. Потім якось ми почали грати у футбол, з дівчатками, з хлопцями, на уроках фізкультури, на тренуваннях, їздили на змагання як з дівчатками, так і з хлопцями. І це якось все так затягнулося, все футбол, після уроків, після школи, у дворі до вечора, яке там уроки вчити, якщо краще поганяти м’яч, збирали компанію і погнали поки не потемніє. Ось так просто бігали, грали у футбол, просто для себе, це було цікаво… Що ще потрібно було…

Якось раз ми поїхали на змагання з футболу на область, там був директор Чернігівської дитячої спортивної школи Микола Іванович Лисенко, він мене запросив вчитися і грати за Чернігів. По приїзду додому відразу ж вирішувалося це питання, у мене навіть стояв вибір: футбол або легка атлетика. На той момент це був, можна сказати, важкий вибір, так як мені подобалося і те, й інше, але відповіді довго ніхто не чекав, так як я сама вирішувала чим саме я хочу займатися. Тож у 2007 році я переїхала до Чернігова.

– Як відреагували на це батьки? Підтримали чи навпаки?
– У цьому питанні підтримали, так як і тренер.

– Ви поселилися у гуртожитку? Які були перші враження після переїзду? Від міста, школи, умов, тренувань… Не хотілося повернутися назад?
– У Чернігові була школа-інтернат ім.Коцюбинського, там ми і жили, і тренувалися, і навчалися. Перший час не скажу, що було дуже важко, так як на той час я була не одна, були нові дівчата, такі ж як і я.

– З Прилуччини тоді Ви самі переїхали чи були ще наші землячки? Можливо уже хтось тоді навчався там із Прилуччини?
– Ні, я одна поїхала. Там я закінчила школу. У 2011 році я підписала свій перший професійний контракт із ФК "Легенда”.

женская сборная, женский футбол Украина, Асоціація футболу, жіноча національна збірна, село Білорічиця, Химич Тамила, ФК Минск, Хіміч Таміла, Чернигов, Легенда-ШВСМ, ЖФК, жінки футбол
– А хто Вас запросив у команду?
– На той момент головним тренером "Легенди” був Сергій Валентинович Сапронов, він і запрошував. Ми поступово тренувалися з першою командою, а потім нам запропонували підписати контракт.

– І яка ж перша зарплата була, пам’ятаєте? Преміальні теж були?
– Моя перша зарплата в "Легенді” була 400 гривень. Преміальні – за них можна не говорити, оскільки у нас не особливо то вони й були.

– Через який час Ви стали гравцем основного складу команди?
– На той момент мені було 16 років і можна було б тільки мріяти потрапити в основний склад, так як тоді грали дуже досвідчені гравці, гравці національної збірної.

– Хто з гравців узяв над Вами опіку? Хто допомагав звикати до дорослого футболу?
– Конкретної такої людини не було, але багато говорили: "Це вам не дитячий садок”, хоча і підтримка від старших гравців була.

– Які у Вас враження залишилися за той час, що перебували у складі "Легенди”?
– "Легенда” – це чудова команда, вона мене багато чому навчила, виростила мене як професіонального футболіста, про цю команду я нічого не можу сказати поганого, це була моя друга сім’я. Роки, проведені у Чернігові, найнезабутніші.

За 6 років у команді я не можу нічим особливо похвалитися, так як ми були другі-треті у турнірній таблиці, а для такої команди як "Легенда” цього замало. Були фіналістом Кубка України і тільки одного разу ми виграли Зимовий чемпіонат України. Це було у 2013 році, а в 2016 році мені вручили Кубок як найкращому бомбардиру чемпіонату України.

Колектив у нас був дуже хороший, хороша була команда, мені дуже подобалася команда у 2014-2015 роках, і хоча ми нічого з цією командою не виграли, але це була команда з великої літери. Дуже було сумно, коли у нас щороку йшло по 4-5 осіб із основного складу, і дуже важко було щороку починати все з чистого аркуша.

Тренер Володимир Миколайович Кулик – тренер у нас був "вогонь-чоловік”, як згадаю скільки ми бігали з ним, це було щось… Але він дуже любив свою роботу, він увесь свій час віддавав футболу, команді, він живе цим, і це мені дуже подобається. Так, він іноді був жорстким з нами. Стільки, скільки ми бігали, тренувалися, в Україні ні одна команда так не працювала, як ми працювали, а ось виграти ми нічого не могли. Чому? Досі не можу зрозуміти… Після поганих ігор краще було до нього не підходити. На тренуваннях щось не сподобалося Володимиру Миколайовичу – "на лінію” і побігли… Але в цьому я нічого поганого не бачу. Так, ми багато обурювалися, вважали, що він не так себе поводить з нами, що ми бігаємо забагато, але ми бігали все рівно, це була наша робота, ми не могли просто взяти і піти з тренування. Від себе скажу одне – він багато чому мене навчив, і я йому можу тільки сказати: "Дякую”.
Умови для команди хотілося б трохи кращі. Одна проблема, яка була в команді, – це умови, в яких ми жили. В таких умовах не повинна жити професійна команда.

Після закінчення контракту мені потрібно було щось думати, визначатися щодо свого майбутнього. Відверто кажучи, я вже знала, що піду з команди. Після шести років у клубі мені хотілося чогось нового, хотілося рухатися далі, і в 2016 році по закінченні сезону і свого контракту, я пішла з команди. І я не шкодую про цей вибір. А найсумніше, що надійшла новина, що ФК "Легенда” вже не існує, команда розпалася. Після стількох років існування команди не буде, це звичайно удар!
Першим клубом, про який я думала, це був ФК "Мінськ” – чемпіон Білорусі, учасник Ліги Чемпіонів, це саме та команда, за яку я б хотіла виступати.


Хоча були пропозиції і з Росії, та й про інші країни я думала, але все ж зупинилася на "Мінську”. У 2017 році ми стали чемпіоном країни і володарем кубка Білорусі (автором єдиного і переможного голу у фінальному матчі стала Таміла Хіміч – прим.ред.), я стала кращим бомбардиром чемпіонату з показником 24 голи, учасником Ліги Чемпіонів – ми вийшли в 1/16 фіналу ЛЧ (в 1/16 "Мінськ” поступився празькій "Славії” в обох зустрічах – 1:3 і 3:4, а сама Таміла у кожному з двох матчів забила по голу і в матчі-відповіді віддала результативну передачу – прим.ред.).
женская сборная, женский футбол Украина, Асоціація футболу, жіноча національна збірна, село Білорічиця, Химич Тамила, ФК Минск, Хіміч Таміла, Чернигов, Легенда-ШВСМ, ЖФК, жінки футбол
– Тоді порівняйте, будь ласка, рівень чемпіонатів України та Білорусі. Які плюси та мінуси відмітите у кожному чемпіонаті?
– Щодо чемпіонатів, то як на мене в чемпіонаті України цікавіше, від кожної команди можна чого завгодно очікувати. Іноді бувають такі результати, що просто в шоці від такої гри, від команд. В Україні клас гравців вищий, ніж у Білорусі, та й збірна України у рейтинзі знаходиться вище. Я не хочу сказати, що в Білорусі чемпіонат нецікавий або нудний, ні, звичайно є теж хороші гравці, але чогось таки не вистачає… Якщо говорити щодо розвитку футболу жіночого, то тут без шансів рівняти. В Україні зараз багато створюють жіночих команд, спортивних шкіл, багато маленьких дівчаток, які хотіли б займатися саме футболом. Хотілося звичайно, щоб жіночий і чоловічий футбол нічим не відрізнялися в Україні. А от щодо Білорусі, то тут не особливо і хочуть розвивати жіночий футбол, ось і все.

– То чи не шкодуєте про цей перехід? Можливо варто все ж було інший варіант продовження кар’єри спробувати?
– Ні, я не шкодую, що перейшла в інший клуб, потрібно було щось міняти.

– А харківський "Житлобуд” не запрошував? Чи Ви хотіли переїхати в іншу країну?
– Були пропозиції з Харкова, як і з першого, так і з другого "Житлобуду”, але я не хотіла йти в іншу команду в українському чемпіонаті. Якщо грати в Україні, то тільки в "Легенді”.

– Добре, давайте тоді поговоримо про збірну України. До головної збірної Ви грали за молодіжні склади?
– Так, до національної збірної я грала в юнацькій збірній WU-17 і молодіжній збірної WU-19. З 2015 року граю за національну збірну України.

– Можете пригадати той перший виклик? Ви довго чекали на нього?
– Звичайно, пам’ятаю, це було не так вже й давно. Це було у серпні 2015 року, після фіналу кубка в Києві. Ми залишилися в розташуванні збірної. Звичайно, хотілося грати за національну збірну і було прагнення потрапити в цю команду.

– Як охарактеризуєте нинішній підбір гравців націанальної збірної? Який потенціал цієї команди?
– Щодо підбору гравців, то це вирішує тренерський склад, ми лише виходимо на поле і робимо свою роботу. А щодо майбутнього, то є до чого прагнути, є на кого рівнятися, і потрібно рухатися далі, і прагнути тільки до кращого.

– Трійка кращих футболісток України на даний момент від Таміли Хіміч.
– Скидан Аліна, Апанащенко Дарина, Дятел Віра.

– Чим відрізняється жіночий футбол від чоловічого?
– Якщо говорити про футбол в Україні, то хотілося, щоб більше уваги звертали на жіночий футбол, щоб люди знали, що є жіночий футбол, а не тільки чоловічий. Хотілося б бачити більше вболівальників саме на жіночому футболі, не лише на чоловічому. Багато хто говорить, що футбол – це не жіноча справа, мовляв жіноча справа "варити борщ”. Жіночий футбол нічим не відрізняється від чоловічого, у ньому такі ж емоції, така ж боротьба, хоча можу сказати, що зараз багато чого і не побачиш у чоловічому футболі, на відміну від жіночого. В інших країнах, таких як Франція, Данія, Швеція і т.д., там велику увагу приділяють саме жіночому футболу. Хотілося б, щоб те саме було й у нас.

женская сборная, женский футбол Украина, Асоціація футболу, жіноча національна збірна, село Білорічиця, Химич Тамила, ФК Минск, Хіміч Таміла, Чернигов, Легенда-ШВСМ, ЖФК, жінки футбол



Стаття:

Таміла Хіміч: «Те, що ФК Легенда-ШВСМ вже не існує - це звичайно удар!»



ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ:
РІЗНЕ: