Сергій Сапронов: «У кожному куточку України є таланти»
23.08.17 253 5.0 0
Сергій Сапронов, Сергей Сапронов, Десна Чернигов, тренер женской сборной, WU-17, история
фото Павла Кубанова
Ветерани "Десни” Чернігів: розмова з чемпіоном України з футболу, рекордсменом "Десни” за кількістю зіграних матчів за клуб та тренером дівочої збірної України Сергієм Сапроновим.

Десна_1983– Як Ви прийшли в спорт і чи відразу це був футбол?
– Я народився на Шерстянці. А цей район зараз, на мій розсуд – це чернігівське гетто, тому, що він обмежений парканом і просто від цивілізації відрізаний. Але я там народився. І все відбувалося там. Бігали в футбол. Тільки сніг розтанув – гра з м’ячем, тут же поряд були будинки-бараки. Ми грали у футбол, хокей. Хокей був просто на вулицях, коли сніг був утрамбований. Влітку все було у дворі. Фарбували майки, купували собі форму…

Перший трофей, коли у нас створилася шерстянська команда, з кращими наставником з того же двору де ми проводили весь свій час: ми виграли у 1972 році чернігівський Шкіряний м’яч. Я став кращим бомбардиром, забив 13 м’ячів. Потім вже поїхали на Всеукраїнський рівень до Білої Церкві. І там ми виграли фінал. У нас була Велика команда на той час. Цих хлопців не знав ніхто,але вони стали гарними гравцями не тільки чернігівської «Десни»: а команд майстрів України. Я цим пишаюсь. Мені пощастило з ними грати такими футболістами як Сергій Антонов, Святослав Петренко, Олександр Булох, Андрій Стан… Я зрозумів, що таке – займатися футболом. Але в ДЮСШ я потрапив тільки у 1975 році. І то, я коли прийшов до ДЮСШ, почав тренуватися з хлопцями 1957-59 років народження. Тому що на мій, 1961, вже не було набору. До групи свого віку я потрапив тільки у новому навчальному році, до Мирона Мандрика, вже, на жаль, покійного.

Тренеру зі школи ми приносили щоденники. Плюс вели особисті щоденники: о котрій прокинувся, як самопочуття після тренування, як ти спав… Це називалося самовихованням. Це те, що допомогло вирости у футбольному плані: ти знаєш що ти повинен робити, кожного дня.

– Як Ви опинилися у основному складі "Десни”?
– За так званим віковим цензом. У 1978 році зробили віковий ценз: федерація влаштувала "гільйотину” для дорослих і старших футболістів. Вони були на голову вище нас. Але у командах другої ліги зробили рамки: має бути тільки 5 польових і 1 воротар старше 25 років. Все решта – молодь. Це було "зелене” світло для молодих людей, у тому числі для мене. Дуже багато футболістів так потрапило у футбол. Зрозуміло, що у кожній команді залишали кращих. А у кращих було чому вчитися. Я вчився у Віктора Данилевського,Анатолія Куді, Олександра Єгурнова. Ці футболісти були для мене зразком.

Сергій Сапронов, Сергей Сапронов, Десна Чернигов, тренер женской сборной, WU-17, история– Так як у 1979 році Ви потрапили у команду за віковим лімітом, чи не було "косих” поглядів з боку більш старших гравців?
– Були. У 1980 році я, взагалі, сидів на лавочці. Мене ніхто не звільняв, але я сидів на лавочці і не грав, тому що грали люди молодше, 1962 року народження. Ніхто не затискав. Єдине: або ти залишаєшся бійцем і б’єшся до кінця, або ламаєшся, бо не граєш у основному складі, і здаєшся. Повинен проявлятися характер. Багато хто не впорався з конкуренцією, але я вдячний цій системі за те, що потрапив у футбол.

– Коли Ви у 1980 році сиділи на лавці, що допомогло не зламатися, не кинути футбол?
– Я зламався. Я десь на півроку випав. Отримав травму, коли грав за юнацьку команду. Вона була важка. Півроку не грав. Думки вже були іншими,але покійний Юхим Школьников сказав: "Сергію, не туди дивишся. Не в тому напрямку. Давай, щось змінюй”. Слава Богу, була голова. Подумав, повернувся. У 1981 вже виходив на заміни, в 1982 був у складі.

– У 1985 році Ви перейшли у київський СКА. Це було за власним бажанням?
– У 1984 році я тільки закінчив інститут. Ми грали зі СКА. А у нас п’ять чоловік – призовні… І ми "горимо” 3-5, вдома. Потім нас п’ятьох забрали на пересилку до Білої Церкви. Звідти мене і взяли до СКА. Єдиний класний момент, у київському СКА я познайомився з дуже гарними футболістами. Валерій Глушаков (дядько капітана московського "Спартака” Дениса Глушакова), Юрій Ковальов, Віктор Сусло, Віктор Каплун… З цими людьми мені пощастило пограти і це було задоволення.

Зі СКА мене забрав до себе Юхим Школьников до вінницької "Ниви”. Там визнали за свого, але не склалося у якому плані: не було результату. Тому у 1987 році повернувся додому, у Чернігів. Тоді у Чернігові на "Десну” ходили добрі знайомі. Для чого вони ходили? Ходили на друзів. Ходили сім’ями, з дітьми, просто на своїх близьких та знайомих. Тому що це була рідна команда. Сьогодні, напевно, так сказати вже не можна.

Сергій Сапронов, Сергей Сапронов, Десна Чернигов, тренер женской сборной, WU-17, история– Як Ви опинилися у "Вересі” з Рівного у 1992 році та взяли участь у першому чемпіонаті України?
– Андрій Андрійович Процько, тренер "Десни”, підходить до мене і каже: "Сергію, поїдеш до Рівного? Віктор Носов, їх тренер, хоче тебе бачити”. Завдяки Андрію Андрійовичу я потрапив у Вищу лігу. З "Вересом” пройшов збори, ми почали чемпіонат. Але не склалося, тому, що я не міг перенести в’язке поле у Рівному. Я не відчував ніг, хоча головне у моїй грі було: стартова швидкість і вибір позиції.
Тому я повернувся до вінницької "Ниви”, до Юхима Школьникова і вийшов до Вищої ліги вже разом з нею.

– Розкажіть про свою третю появу у "Десні” у 1996 році.
– Я грав у "Буковині” у Юхима Школьникова. Ми боролися за потрапляння до Вищої ліги, але не змогли. У міжсезоння я говорю Школьникову: "Юхим Григорович, я, напевно тут грати не можу, я додому поїду”. Він відповідає: "Куди додому? Постій”. Я проводжу збори, потім він приходить і каже: "Серьога, їдь додому. Я через 2 місяці буду у Чернігові”.

І все. Я приїжджаю додому. Ми програємо першу гру і через 2 місяці, дійсно, Юхим Григорович приймає команду. Ми відстаємо на 5 очок від "Тисмениці”. Але після зими ми не втратили нічого. Єдине, ми ледь не втратили Юхима Григоровича, коли грали проти «Факела» у Варві. Він доїхав до Ніжина і потрапив до лікарні з інфарктом. Тоді ми перемогли 1-0 та вийшли у Першу лігу.

Вилетіли з Першої ліги ми у 1999 році. Тоді у нас були серйозні затримки зарплати. Ми не вийшли на гру з Черкасами. Я вийшов до вболівальників сказав: "Шановні,ми дуже вам вдячні , дякуємо вам за те, що ви прийшли. Але безкоштовно ми грати у футбол не будемо. Навіть для вас”. Була така акція, але вона вийшла як крейсер "Аврора” – в холосту. Ми думали, що хтось повернеться до нас, але нікому це було не цікаво.

Сергій Сапронов, Сергей Сапронов, Десна Чернигов, тренер женской сборной, WU-17, история– Відразу після закінчення кар’єри гравця Ви увійшли до тренерського штабу "Десни”. У футболі часто кажуть, що щоб стати тренером, потрібно вбити у собі гравця. Це дійсно так?
– Я не згоден з цією думкою. Якщо ти боєць ти і залишися бійцем.
Уже у 2002 році я поїхав головним тренером до Ніжина, через різницю у зарплаті. За три роки перебування головним тренером "Ніжина” ми двічі стали чемпіонами і двічі володарями Кубку Чернігівської області.

– Більшу частину кар’єри Ви грали під керівництвом Юхима Школьникова. Як він вплинув на Ваше життя і на вашу подальшу тренерську кар’єру?
– Він мене підтримував все життя. Він мене не прибрав ще у підлітковому періоді, в 80-му році. Він мене не згноїв, хоча міг. Але він бачив у мені щось і вірив. А вже на дорослих стадіях він мене завжди підтримував. Він знав, що я його не підведу. Це були нормальні людські відносини. Я знаю, що він у мене вірив, що я буду грати і я його не зраджу.

Я пишаюся тим, що я вчасно йому зателефонував, пішовши з "Вереса”. З ним вийшов до Вищої ліги і два роки у 34-35 років, я у Вищій лізі відіграв у футбол. Тоді мені весь Чернігів говорив: "Серьога, а ми на тебе дивилися, тебе показували”. Це було найважливіше у житті.

Як тренера, він мене навчив бути людиною. Тим більше при роботі з жінками, якщо ти не будеш другом і не будеш кимось, то ти будеш тільки ворогом. Він мене навчив людяності, навчив знаходити мову з усіма.

– Зараз Ви очолюєте збірну України серед дівчат до 17 років. Кажуть, що тренер клубу і збірної – різні професії. Наскільки складно було пристосуватися?
– Сьогодні у мене більше організаторських функцій. Мені потрібно скласти плани, переглянути людей, визначитися на кандидатурах. При цьому відібрати потрібно найкращих. Не можна промахуватися. Одне з головних завдань – зберегти людей. Багато хто після школи зникає.

У кожному куточку України є таланти. Єдине – ми не можемо привести це до спільного знаменника. Тобто інтернати, система. У кожному селі є 1-2 самородка. Тому, з одного боку дуже складно, з іншого – цікаво. У кожній поїздці я цікавлюся: як працюють у Європі.

– У Вашої збірної грають гравці з Чернігівської області?
– На найближчий збір я планую викликати двох гравців – Анастасію Ілліну і Валерію Гузик з "Єдності” (Плиски).

Сергій Сапронов, Сергей Сапронов, Десна Чернигов, тренер женской сборной, WU-17, история– Можете назвати основні проблеми чернігівського футболу?
– У чернігівському футболі проблема одна: дуже багато людей з амбіціями, які мають амбіції, але нічого не бажають робити.

– Ви грали не тільки за "Десну”, але і за "Верес”. Як ставитеся до ситуації з невиходом "Десни” до Прем’єр-Ліги, після другого місця, завойованого у Першій лізі?
– Я дуже радий за "Десну”: за хлопців, які виконали завдання, за тренерський штаб. Все інше, на мою думку, це чисто політичні речі і коментувати їх дуже важко.

– Ви бачили матч "Десни” з "Балканами”. Як зараз, на Ваш погляд, виглядає команда, і чи реально буде у цьому році знову завоювати путівку до Прем’єр-Ліги?

– Дуже хороший, збалансований склад. По всіх лініях. Було приємно дивитися, що команда організована. Я думаю, що якби не ці нюанси з УПЛ, ми б і там виглядали непогано. Я думаю, що шанс на вихід до Прем’єр-ліги є. Команда залишилася, вона зміцніла і завдання реальне.

Інтерв’ю підготував Сєргєй Карась
Фото Володимира Коваля

Теги:WU-16, МиЗбірна, WU-17, ФФУ

Інші новини:
Новини з TWITTER:
Коментарі
avatar